Виноградне листя настільки різноманітні, що в багатьох випадках дозволяють безпомилково визначати сорти, не вдаючись до ознак інших органів. Це особливо важливо в тих випадках, коли відсутні грона і ягоди, наприклад на молодих, ще не вступили в пору плодоношення виноградниках.

Форма листової пластинки у виноградного листа визначається п'ятьма головними жилками (рис. 1), що розходяться від місця прикріплення черешка (О). Середня з цих жилок (А) є як би продовженням черешка і ділить пластинку на дві, зазвичай не цілком симетричні половини; інші чотири жилки попарно розходяться направо і наліво від середньої і називаються бічними (Б і Б 'В і В'). Від відносного розвитку головних жилок залежать загальні обриси пластинки листа. У більшості сортів ботанічного виду В. вініфера (V. vinifera L.) всі п'ять головних жилок розростаються таким чином, що платівка набуває в загальному округлі обриси (рис. 2, А). Однак у деяких сортів середня жилка зростає швидше бічних, завдяки чому платівка листа кілька витягується в довжину (рис. 2, Б); у інших сортів, навпаки, бічні жилки розвиваються сильніше, ніж середня, що викликає розтягування пластинки в ширину (рис. 2, В). Нарешті, якщо сильніше розвивається нижня пара головних жилок, то пластинка набуває більш-менш яйцеподібну форму.

Мал. 1. Типова форма пластинки виноградного гортаючи: А - середня жилка; Б і Б '- верхня пара головних жилок; В і В '- нижня пара головних жилок; Г - середня лопать; Д і Д '- верхні бокові лопаті; Е і Е '- нижні бічні лопаті; Ж і Ж'- верхні бокові вирізки; З і З'- нижні бічні вирізки; І - черешковая виїмка; Про - місце прикріплення черешка

Від головних жилок відходять тонші жилки другого порядку, від яких, в свою чергу, відгалужуються все більш і більш тонкі жилки, утворюючи мелкоячеистую сіточку в паренхімі листа.

На листі у більшості сортів в проміжках між головними жилками є більш-менш глибокі вирізки, що розділяють пластинку на кілька лопатей (рис. 1). Число основних лопатей дорівнює числу головних жилок, т. Е. П'яти. Непарна лопать, вздовж якої проходить середня жилка, сама носить назву середньої або кінцевої (Г). До середньої лопаті справа і зліва прилягають верхні бокові лопаті (Д і Д '), а до них приєднуються нижні бічні лопаті (Е і Е'). Вирізки, укладені між середньою лопаттю і верхніми лопатями, називаються верхніми (Ж і Ж '), а між верхніми і нижніми лопатями - нижніми бічними вирізками (З і З'). Між парою нижніх лопатей знаходиться черешковая виїмка (І).

Мал. 2. Характер загального контуру пластинки виноградного листа: А - округлий; Б - витягнутий в довжину (яйцевидний); В - розтягнутий в ширину (поперек-овальний)

Таким чином, на виноградному листі зазвичай є чотири бічні вирізки. Однак у сортів з глибоко розрізними листами нерідко утворюються на лопатях також більш дрібні "додаткові" вирізки. Якщо дві додаткові вирізки з'являються праворуч і ліворуч на середньої лопаті, то вони поділяють її на три частини, з яких середня витягується у вигляді "мови" і закінчується гострим кутом; у більшості сортів вершина середньої лопаті становить прямої або навіть тупий кут (рис. 3).

Бічні вирізки по глибині і контурах надзвичайно різноманітні у сортів винограду. Іноді вони мають вигляд неглибоких входять кутів, але частіше врізаються до половини ширини пластинки, а в окремих випадках можуть розсікати її майже до головних жилок. При дрібних бічних вирізках лист залишається майже цільним. Якщо верхні вирізки мають значну глибину, а нижні тільки намічені у вигляді кутів, то лист справляє враження трехлопастного. Якщо ж і верхні і нижні вирізки добре виражені, то лист буде п'ятилопатевим, а при наявності додаткових вирізок на основних лопатах лист може перетворитися в семи- або дев'ятилопасною.

Мал. 3. Різні обриси середньої лопаті у виноградного листя: А - закінчується гострою вершиною; Б - закінчується прямокутної вершиною; В - коротка, широка, що закінчується тупою вершиною; Г - розділена на три частки глибокими додатковими вирізками

Необхідно відзначити, що у більшості сортів нижні вирізки бувають більш дрібними, ніж верхні вирізки на тих же листі, і тільки в рідкісних випадках ті і інші мають приблизно однакову глибину. У ампелографічної практиці домовилися проводити спільну оцінку розрізання листя у сортів винограду на підставі глибини тільки верхніх вирізок, не беручи до уваги нижніх вирізок і черешкова виїмки. Наприклад, якщо на листках верхні вирізки глибокі, а нижні тільки середньої глибини, то такий сорт завжди відносять до групи з глибоко розрізними листами. У ампелографічна описах вказують глибину верхніх і нижніх вирізок окремо.

У польовій обстановці встановлюють глибину бічних вирізок окомір але наступним простим прийомом. Згинають бічну лопать на рівні дна вирізки (рис. 4), і якщо зубчик на вершині відігнутої лопаті розташується на деякій відстані від місця прикріплення черешка до пластинки, то вирізку вважають дрібною; якщо вершина лопаті досягне місця прикріплення черешка, то вирізку вважають середньої глибини; якщо відігнута лопать закриє місце прикріплення черешка і її доведеться ще раз перегнути в зворотному напрямку, то вирізку вважають глибокої; якщо лопать доведеться перегинати таким же чином 3-4 рази, то вважають вирізку дуже глибокою.

Коли сусідні лопаті листа стикаються або налягають своїми краями одна на іншу, то що лежить між ними вирізка стає "закритої", т. Е. Перетворюється на замкнутий просвіт. Просвіти закритих вирізок у сортів винограду мають дуже різноманітні обриси: вони бувають еліптичними, овальними, яйцевидні, майже трикутними або поперек-овальними, т. Е. Розтягнутими в поперечному напрямку. Необхідно пояснити, що якщо обидва кінці просвіту гострі, то його прийнято називати "еліптичних", якщо кінці просвіту закруглені - "овальним".

Звернена до середини листа частину просвіту закритою вирізки називається її "дном". Це дно може бути гострим, загостреним, округлим або майже плоским. Загострене дно за своїми контурами є як би перехідним від округлого до гострого - на округлому дні з'являється невеликий виріз у вигляді куточка. Характерною відмінністю окремих сортів служать також "шпорци", т. Е. Зубці, що утворюються на дні вирізок. Всі згадані типи закритих вирізок і їх ампелографічна номенклатура наведені на малюнку 5.

Мал. 4. Визначення глибини бічних вирізок згинанням лопатей: А - дрібна вирізка; Б - вирізка середньої глибини; В - глибока вирізка

Якщо краї суміжних лопатей листа не стикаються, то що лежить між ними вирізка буде "відкритою". У відкритій вирізки розрізняють гирлі, бічні сторони і дно. Дрібні відкриті вирізки зазвичай мають вигляд вхідного кута, середні і глибокі найчастіше купують ліровидний форму з більш-менш звуженим гирлом. Іноді бічні сторони вирізок бувають майже паралельними - такі вирізки мають форму склепіння. Дно у відкритих вирізок, так само як і у закритих, може бути гострим, загостреним, округлим плоским однозубчатим (т. Е. З шпорцем). Основні типи відкритих вирізок і їх номенклатура наведені на малюнку 5.

Ще більшою розмаїтістю обрисів відрізняються у сортів винограду черешкові виїмки листя, проте в основному їх можна звести до тих же типам, які встановлені для бічних вирізок. У деяких сортів нижні лопаті листя так глибоко насуваються одна на іншу, що наглухо закривають черешкову виїмку, майже не залишаючи просвіту; частіше, проте, між лопатями залишається більш-менш великий просвіт - від вузько-еліптичного до поперек-овального. Відкриті черешкові виїмки по контурах зазвичай наближаються до ліровідним завдяки звуженому гирла. Тільки у деяких сортів черешкові виїмки бувають широко відкритими - склепінчастими (з паралельними сторонами) або стрілчастими (з розбіжними сторонами). Дно у черешкових виїмок в основному буває тих же типів, як і у бічних вирізок. Зрідка дно черешкова виїмки утворює нижня пара головних жилок без закраїни паренхіми, що є дуже стійким ознакою у деяких сортів винограду. Головні типи закритих і відкритих черешкових виїмок з їх досить складною ампелографічної номенклатурою наведені на малюнку 6.

Прийнято описувати бічні вирізки і черешкові виїмки в природному стані, т. Е. У живих листя безпосередньо на кущах, чому на їх обрисах сильно відбивається зігнутість лопатей. Наприклад, якщо лопаті листа зігнуті у вигляді жолобів, то бічні вирізки з закритих перетворюються у відкриті; коли вся платівка вигнута і має форму широкої воронки, то нижні лопаті насуваються одна на іншу і перетворюють відкриту черешкову виїмку в закриту і т. д. Якщо розправити ті ж самі листя і розташувати всі їх лопаті в одній площині, то бічні вирізки у них стануть закритими, а черешкові виїмки, навпаки, відкритими. Тому Гербарні зразки рідко дозволяють скласти правильне уявлення про всі особливості бічних вирізок і черешкових виїмок, що дуже ускладнює визначення сортів винограду по розправленим засушеним листю.

Краї виноградного листа завжди зубчато порізані. Зубці на кінцях лопатей, якими закінчуються головні жилки, як правило, більші за інших; зубчики по краях листа, якими закінчуються жилки другого порядку, мають менші розміри, а найдрібнішими є "додаткові" зубчики, якими закінчуються розгалуження жилок третього порядку. Додаткові зубчики зазвичай примикають по одному або по два до більших крайовим зубчикам, утворюючи з ними групи, які на листках деяких сортів іноді поділяються більш-менш помітними додатковими вирізками (рис. 7).

Мал. 5. Основні типи бічних вирізок у виноградного листя. А - закриті вирізки: а - майже без просвіту; б - з вузько-еліптичним просвітом; в - з овальним просвітом; г - з яйцевидною просвітом і загостреним дном; д - така ж, але з округлим дном; е - з трикутним просвітом і плоским дном; ж - з шпорцем (зубцем) на дні; з - з поперек-овальним просвітом. Б - відкриті вирізки: а - ледь запланована; б - у вигляді вхідного кута; в - щелевидная; г - ліровидний з вузьким гирлом і гострим дном; д - ліровидний з округлим дном; е - ліровидний з плоским дном; ж - склепінчаста з гострим дном; з - склепінчаста з округлим дном; і - склепінчаста е плоским дном; до - з шпорцем (зубцем) на дні

Зубчатість країв листя має дуже різний характер у сортів винограду і в багатьох випадках є цінним ознакою для їх визначення. Головні типи зубчиків - трикутні і округлі (куполовидні) пов'язані між собою ланцюгом перехідних типів. Серед трикутних зубців можна виділити: прямі - з рівними бічними сторонами, що дозволяє порівняти їх з рівнобокими трикутниками, і похилі (або піловідниє), у яких одна бічна сторона коротша за іншу. На кожному аркуші зазвичай можна знайти обидва типи трикутних зубчиків - біля основи лопатей прямі, а далі у напрямку до вершин лопатей поступові переходи від прямих до похилих (піловідниє). Поділяються трикутні зубчики також по їх відносної висоті і по ширині (в основі): зубці низькі і широкі і зубці високі, вузькі, іноді навіть з дещо увігнутими бічними сторонами і з відтягнутими у вигляді шілообразного вістря вершинами, які дуже характерні для деяких сортів винограду ^* , Однак вузькі зубці можуть іноді закінчуватися і злегка закругленими вершинами. Куполовидні зубчики за своїми контурами наближаються до півкола з маленькими шипиками в тій точці, де закінчується жилка. Зубчики цього типу зустрічаються у сортів винограду порівняно рідко, значно частіше вони є перехідними від трикутних до куполоподібним, т. Е. Мають більш-менш опуклі бічні сторони, але їх вершини залишаються гострими (або тільки злегка закругляются). Основні і перехідні типи зубчиків у сортів винограду з їх номенклатурою наведені на малюнку 7.

^* ( Дуже довгі, вузькі зубці на кінцях лопатей з шілообразнимі вершинами, іноді зігнутими у вигляді "дзьоба", типові для виноградних лоз ботанічного виду В. Ріпаріа (V. riparia L.) і для багатьох гібридів, отриманих від схрещування з сортами В. вініфера (V. vinifera L.). )

Мал. 6. Основні типи черешкових виїмок у виноградного листя. А - закриті виїмки: а - майже без просвіту; б - з вузьким (веретеновідним) просвітом; в - з еліптичних просвітом; г - з округлим просвітом; д - з яйцевидною просвітом і округлим дном; е - з яйцевидною просвітом і загостреним дном; ж - з обернено-яйцеподібні просвітом; з - з поперек-овальним просвітом; і - з дном, обмеженим жилками. Б - відкриті виїмки: а - ліровидний з округлим дном; б - ліровидний з гострим дном; в - ліровидний з плоско-загостреним дном; г - ліровидний з дном, обмеженим жилками; д - склепінчаста вузька; е - склепінчаста широка з плоскозаостренним дном; ж - стрельчатая вузька; з - стрельчатая рівнобічна; і - стрельчатая дуже широка; до - виїмка з двома простими шпорцамі (зубцями) по обидві сторони від підстави черешка; л ~ виїмка з двома складними шпорцамі

Характер і густота опушення нижньої сторони листя покладені в якості найбільш істотних ботанічних ознак в основу виділення природних (еколого-географічних) груп європейських сортів виноградної лози (V. vinifera L.), а саме:

Мал. 7. Основні форми зубчиків у виноградного листя: А - трикутні і піловідниє вузькі і дуже гострі; найбільші - з відтягнутими в вістрі вершинами; Б - трикутні ширші; В і Г - зі слабо опуклими сторонами; Д і Е - з сильно опуклими сторонами; Ж - перехідні до куполоподібним; 3 - типові куполовидні; І - куполовидні дуже низькі й широкі

А. Листя без опушення (голі) або тільки з короткими щетинками на нижньому боці ....... східна група сортів (pr. Orientalis N.).

Б. Листя з рідкісним паутіністим опушенням на нижньому боці ...... західна група сортів (pr. Occidentalis N.).

В. Листя з густим паутіністим, іноді з повстяним опушенням на нижньому боці ............ понтичний група сортів (pr. Pontica N.).

Не менш важливу роль відіграють ознаки опушення листя також при визначенні сортів винограду, тому вони заслуговують докладного вивчення. Волоски на листі виноградної лози бувають двох родів - паутіністие і щетинистий. Паутіністие волоски - це мертві освіти на клітинах епідермісу листка, легко відриваються при механічному впливі і збиваються в дрібні пластівці (клаптики). Під мікроскопом можна бачити, що паутіністие волоски мають плоску стрічкоподібними форму, багаторазово перекручуються навколо довгої осі і стеляться по поверхні пластинки листа. Щетинисті волоски або просто щетинки - це живі одноклітинні або багатоклітинні утворення, короткі, гостро закінчуються, стирчать вгору і міцно прикріплені до клітин епідермісу, так що їх не можна видалити з поверхні листа навіть при сильному терті. Щетинки зазвичай зосереджені на головних, іноді і на більш дрібних жилках у листя нижнього ярусу, а на вище розташованих листі вони більш рідкісні або зовсім зникають. Часто опушення складається з суміші паутіністие волосків зі щетинками, що переплітаються між собою і тому міцно утримуються на листкової поверхні.

Якщо на нижньому боці листків паутіністие волоски відсутні, але є щетинки, такі сорти все ж вважають гололістнимі, так як одні щетинки навіть в помітній кількості не створюють враження "опушенности" листя. Ось чому сорти з щетинками прийнято об'єднувати з гололістнимі в одну велику групу. Крім того, помічено, що у одних і тих же сортів в різних умовах зростання і в різні роки щетинки на листках з'являються то в більшому, то в меншій кількості, а кількість паутіністие волосків більш постійно. Наявність щетинок на листках відзначають в описах, проте не надають їм великого значення при визначенні сортів.

Густота паутіністие волосків змінюється від сорту до сорту плавними переходами, що робить окомірних оцінку опушенности листя значною мірою суб'єктивною. Тому в широкій ампелографічної практиці прийнято розрізняти у сортів винограду тільки три "ступеня опушенности" листя - опушення дуже рідкісне, середньої густини і густе (войлочное), керуючись наступними ознаками:

а) опушення дуже рідкісне (листя слабо опушені) - на нижньому боці пластинки є невелика кількість паутіністие волосків, що переплітаються і утворюють дуже рідкісну, малопомітну сіточку; до осені волоски збиваються в дрібні пластівці (грудочки), нерідко майже повністю зникають

б) опушення середньої густини (листя середньо опушені) - паутіністие волоски утворюють більш густу і стійко зберігається до осені сіточку, яка злегка змінює забарвлення нижнього боку листа; однак зелена поверхня листа крізь цю сіточку добре поосвечівает

в) опушення густе або повстяне (листя густо опушені) - паутіністие волоски утворюють суцільний сірувато-білий покрив, значно маскує зелене забарвлення нижнього боку листа; дуже густе опушення нагадує повсть, чому його називають "повстяним"

Паутіністие волоски тендітні, і якщо їх небагато, то вони порівняно легко видаляються з поверхні листя зливовими дощами і сильними вітрами. Сорти, що мають на початку літа на молодому листі рідкісне, але все ж ясно помітне паутіністие опушення - у вигляді пухкої сіточки, нерідко майже повністю втрачають його до часу дозрівання ягід: у цих випадках незначні залишки звалялися в найдрібніші білі грудочки або пластівці волосків вдається виявити тільки при дуже ретельному огляді листя ^* . Тому не завжди можна провести чітку розмежувальну лінію між "голими" і "опушеними" листками, що необхідно враховувати при вивченні та визначенні слабо опушених сортів винограду. Густіші паутіністие волоски, переплітаючись між собою, стійко утримуються на листках, аж до осіннього листопаду, особливо якщо до них наточити пружні, тверді щетинки.

^* ( При дослідженні дуже рідкісного опушения необхідно користуватися ручної лупою з триразовим збільшенням. )

Розглянуті основні - "провідні" ознаки листя дають можливість розрізняти велику кількість сортів винограду (або груп сортів). В окремих випадках все ж доводиться вдаватися і до деяких другорядним - "додатковим" ознаками, до числа яких відносяться: величина листя і довжина черешків у них; особливості забарвлення листової пластинки і головних жилок в період вегетації і восени; характер зігнутості лопатей; зморшкуватість верхньої сторони пластинки і т. д. Ці ознаки вважають другорядними внаслідок меншого сталості їх прояви у сортів в різних умовах (різні грунту, вологість, сила освітлення і т. д.), проте вони нерідко виявляються корисними для визначення сортів.

Розміри листів у сортів слід порівнювати в одних і тих же умовах зростання. Зазвичай вважають листя діаметром до 12 см невеликими, 12-16 см - середньої величини, 16-20 см - великими і понад 20 см - дуже великими. Ці розміри є, звичайно, умовними, так як на багатих і досить вологих ґрунтах зростання всіх без винятку сортів посилюється, в зв'язку з чим листи стають більшими; навпаки, на бідних, кам'янистих і сухих ґрунтах зростання сортів послаблюється і листя дрібнішають. Однак сортові відмінності і в тому і в іншому випадку остаточно не зникають: наприклад, в будь-яких умовах листя у сортів Чауш, Сібірьковий, Серсиаль будуть значно більшими, ніж у сортів Маленгр ранній, Чілякі білий і рожевий, Бастардо і т. Д. Зазвичай згадують про цю ознаку тільки в описах мелколістних і крупнолистних сортів.

У більшості сортів довжина черешка близька до довжини середньої жилки листа. В описах зазначають тільки випадки, коли черешки бувають помітно коротшими або довшими, ніж середні жилки.

Сорти розрізняються і по товщині, вірніше, по грубості листя: у одних вони на дотик жорсткі, або, як кажуть в таких випадках, "шкірясті", у інших більш ніжні і еластичні. Ці особливості проявляються тільки на сонячному освітленні, а сильно затінені листя у всіх сортів стають більш тонкими, ніжними, як би втрачають свою пружність.

Зелене забарвлення листя також має різні відтінки у окремих сортів: хорошим прикладом цього є хоча б світло-зелені, з жовтуватим "лимонним" відтінком листя Кишмишу білого і темно-зелене листя Кабассіі або Молдавського. У минулому при описі сортів винограду забарвленням листя приділяли велику увагу. Відомий ампелографія початку XIX століття Симон де Рохас Клементе висловлював навіть переконання, що якби йому вдалося передати в описах особливості забарвлення листя з такою ж чіткістю, з якою він їх бачить, то цієї ознаки було б достатньо для розрізнення всіх описаних ним, можливо, всіх існуючих сортів винограду. Таку думку, звичайно, не цілком обгрунтовано, тому що при зміні умов освітлення, вологості і т. Д. Сортові відмінності в забарвленні листя можуть стати малопомітними або зовсім зникнути. Труднощі опису відтінків зеленого кольору листя змушує обмежуватися тільки тими сортами, у яких відмінності в забарвленні виражені найбільш яскраво (це відноситься також до фарбування черешка і головних жилок).

Листя сортів винограду не бувають абсолютно гладкими, так як по ходу жилок, якщо дивитися на лист зверху, утворюються більш-менш глибокі борозенки - як би "зморшки". У деяких сортів, головним чином відносяться до східної групи (pr. Orientalis N.), ця зморшкуватість малопомітна, так що листя у них здаються гладкими і блискучими (рис. 8). У інших сортів зморшки по ходу дрібних жилок досить глибокі, але ділянки пластинки, обмежені ними, залишаються плоскими, так що листя набувають сетчато-зморшкувату поверхню (рис. 9). Якщо обмежені дрібними зморшками ділянки листової пластинки стають опуклими і здуваються у вигляді бульбашок, то листя набувають дрібнопухирцевих, як би "шагреневу" поверхню, що є дуже стійким ознакою дикого амурського винограду (V. amurensis Rupr.) І гібридів від його схрещування з європейськими сортами ( рис. 10).

Мал. 8. Лист з гладкою поверхнею, майже плоский

Мал. 9. Лист з сітчасто-зморшкуватою поверхнею

Мал. 10. Лист з дріднопузирчасті (шагреневої) поверхнею

Опуклості можуть охоплювати більші ділянки пластинки, в результаті чого утворюються складки і здуття, особливо часто в середній частині листа між головними жилками. Іноді опуклості викликають вже більш-менш сильну зігнутість, "складчастість" листової пластинки в цілому. В окремих випадках порізані зубчиками краю у сильно хвилястих листів бувають "гофрованими", т. Е. Вони як би зібрані в дрібні сборочкі (рис. 11).

Тільки у порівняно небагатьох сортів листя можна назвати майже плоскими, значно частіше лопаті листя відгинаються в різні боки. Проте в характері згинання листової пластинки зазвичай спостерігається певна закономірність. Найчастіше нижні лопаті відгинаються догори і налягають краями одна на іншу, надаючи платівці широко-воронковидну форму. Середня і верхні бокові лопаті нерідко згинаються по головним жилах у вигляді жолобів, завдяки чому лист робиться воронковидно-жолобчастим (рис. 12). У деяких сортів, переважно західної групи (pr. Occidentalis N.), спостерігається дуже типове відгинання країв листя донизу, а в другій половині літа у листя нижнього ярусу навіть закручування країв. У інших сортів краї листя прагнуть відігнути догори, що надає їм "блюдцевидной" форму (рис. 13).

Мал. 11. Листя: А - крупнопузирчатих, зморшкуватий в середній частині і з гофрованими (збористі) краями; Б - складчастий

Мал. 12. Листя: А - широко-лійчастого; Б - воронковидно-жолобчастий

Мал. 13. Листя: А - з відгинаються донизу краями; Б - з відгинаються догори краями

Необхідно підкреслити, що всі перераховані вище типи згинання листової пластинки проявляються тим яскравіше і визначеніше, чим краще висвітлюються листя при своєму розвитку прямими сонячними променями. Помітну різницю в цьому відношенні можна знайти навіть у листя на північній і на південній стороні одного і того ж куща, а сильно затінені листя зазвичай стають майже плоскими.

Восени, перед початком листопада, листя змінюють зелене забарвлення і стають солом'яно-жовтими у сортів з білими ягодами, а у сортів з темнозабарвленими ягодами набувають червонуваті відтінки (за рідкісними винятками). Жовта осіннє забарвлення листя порівняно одноманітна, червона ж забарвлення має восени багато сортових відмінностей: різноманітні відтінки від рожевого до густого коричнево-червоного, розподіл на поверхні пластинки окремими плямами або суцільне, більш раннє або більш пізню появу і т. Д. Однак при апробації виноградників користуватися ознаками осінньої забарвлення листя не доводиться, тому що вони з'являються занадто пізно - зазвичай коли збір врожаю навіть пізніх сортів буває вже закінчений.

На закінчення необхідно відзначити, що листя у кожного сорту, розвиваючись послідовно один за іншим у міру росту пагонів в різних умовах температури, вологості, освітлення і т.д., самі досить сильно розрізняються за багатьма ознаками. Нижні листя (нижнього ярусу), закінчують своє зростання ще навесні на п'яти-семи вузлах від підстави втечі до зони розташування грон, зазвичай відрізняються більш товстою, грубою, зморшкуватою або крупнопузирчатих платівкою, більш дрібними бічними вирізками, закритою черешкова виїмкою, густішими щетинками на жилках і т. д. Середні листя (середнього ярусу), що ростуть протягом літа, мають особливо добре вираженими ознаками, тому їх вважають найбільш типовими для сорту. Верхівкові листя (верхнього ярусу), що з'являються в другій половині літа при уповільненому зростанні пагонів, залишаються недорозвиненими, т. Е. Невеликих розмірів, зі своєрідними особливостями форми, опушення, забарвлення.

При визначенні сортів необхідно пам'ятати, що в ампелографічна описах завжди наводяться ознаки листя середнього ярусу (починаючи приблизно з 9-12-го від підстави пагонів), тому для порівняння з описом слід брати також листя середнього ярусу. Це правило застосовується в ампелографічної практиці вже протягом століть. У повних ботанічних описах іноді відзначають також деякі особливості нижніх або верхівкового листя з обов'язковим зазначенням ярусу.