Грона у виноградної лози розвиваються з суцвіть після закінчення цвітіння і зберігають в основному морфологічні особливості останніх, за винятком, звичайно, розмірів. Нагадаємо, що типове виноградне суцвіття являє собою мітлу (складну кисть), переважно конічної форми. Ніжка суцвіття на деякій відстані від місця прикріплення до втечі (лозі) має потовщення - вузол, від якого відгалужується вусик. На кінці цього вусика нерідко можна знайти кілька квіток, які в окремих випадках бувають зібрані навіть в ціле суцвіття (крило).

Так само, як у суцвіття, від головної осі грона відходять розгалуження другого порядку, на яких є більш короткі відгалуження третього порядку; всі ці розгалуження в цілому утворюють "гребінь" грона, на якому сидять ягоди (рис. 16). Лише у дуже небагатьох сортів в гребенях утворюються дуже короткі осі четвертого порядку. Розгалуження другого порядку розвиваються найсильніше в підставі гребеня і в міру наближення до його кінця стають все більш і більш короткими, внаслідок чого грона в більшості випадків набувають конусоподібну форму. Розгалуження третього порядку зазвичай розвиваються значно слабкіше, але з тією ж закономірністю. При порушенні цієї закономірності в розвитку розгалужень гребеня грона втрачають конічну форму. Наприклад, якщо розгалуження другого порядку, що відходять від головної осі гребеня, розвиваються приблизно з однаковою силою, то гроно стає циліндричної; при дуже сильному розвитку розгалужень другого порядку, що відходять від основи головної осі гребеня, гроно робиться лопатевої або гіллястої (найбільш типові для сортів винограду форми грон вказані на малюнку 17).

Мал. 16. Типова гроно винограду: а - ніжка грона; б - вузол на ніжці; в - підстава грона, утворене двома першими відгалуженнями другого порядку від головної осі гребеня; г - кінчик грона; д і е - лопаті в підставі грона; ж - вусик на ніжці грона, що перетворився в 'крило' - бічну гроно

На час дозрівання ягід ніжки грон ^* у багатьох сортів дерев'яніють на більшому або меншому протязі від місця прикріплення до лози і робляться надзвичайно міцними; іноді здерев'яніння доходить до тієї точки, де на ніжці знаходиться вузол. Вузол є єдина ділянка на ніжці грона, весь час залишається крихким: якщо в цьому місці різко зігнути ніжку в напрямку, протилежному її природному вигину, то вона зазвичай легко ламається.

^* ( Ніжки грон в ампелографії іноді називають "гребненожкамі", так як вони представляють частину головної осі гребеня. )

Від вузла нерідко відходить вусик, який ми знаходимо і у суцвіття. У одних сортів він незабаром після цвітіння висихає і опадає, у інших дерев'яніє і зберігається до осені, а якщо на ньому є квітки, то вусик перетворюється в побічну гроно з більшою або меншою кількістю ягід, звану "крилом"; у деяких сортів (Ркацителі, Сібірьковий і ін.) "крило" за величиною і за кількістю ягід часто майже дорівнює основний грона. Так утворюються як би роздвоєні грона, які носять назву "крилатих".

Незважаючи на значну мінливість величини, форми і щільності грон в залежності від умов, в яких вони розвиваються, і від способів культури, вони все ж зберігають достатню типовість не тільки для окремих сортів винограду, але і для великих природних (еколого-географічних) груп сортів . Наприклад, для сортів західної групи (РR. Occidentalis N.) типові середньої величини циліндричні або конічні грона, а для сортів східної групи (РR. Orientalis N.) характерні дуже великі, пухкі, гіллясті грона.

Для визначення величини грона вимірюють її довжину від заснування до кінця, т. Е. Від верхньої до найнижчої ягоди, і ширину в найбільш широкій частині. Довжину ніжки грона (гребненожкі) вимірюють від місця прикріплення до лози до точки відходження першого бічного відгалуження другого порядку гребеня. У крилатих грон нерідко помилково вимірюють тільки частину ніжки - від лози до місця відходження крила, хоча останнім утворюється, як було зазначено, з вусика на самій ніжці.

У ампелографічної практиці домовилися вважати грона невеликими, якщо їх довжина (без ніжки) не перевищує 10 см; середніми - при довжині від 10 до 18 см; великими - при довжині від 18 до 26 см; дуже великими, якщо їх довжина більше 26 см.

Крім довжини типовою, т. Е. Середній за величиною грона, в ампелографічна описі зазвичай вказують також, якої довжини досягають у сорту найкращі з розвитку грона.

Грона, дуже різноманітні за своєю формою у різних сортів, можна проте звести до небагатьох основних типів (рис. 17): а) циліндричні, якщо вони мають по всій довжині приблизно однакову ширину; б) конічні, якщо до кінчика вони поступово звужуються, причому в залежності від ставлення їх довжини до ширини (в основі) розрізняють вузько-конічні і широко-конічні; в) циліндро-конічні (або лопатеві), коли вони розширені в основі внаслідок сильного розвитку двох-трьох самих верхніх розгалужень гребеня, які виступають в сторони у вигляді більш-менш відокремлених "лопатей" (іноді як би "плічок"), а в середній частини мають в загальному циліндричну форму; г) гіллясті при дуже потужному розвитку розгалужень другого порядку, які в цьому випадку по довжині майже не поступаються центральної осі гребеня. Всі основні типи грон пов'язані між собою різноманітними перехідними формами. Незалежно від загальної форми грона можуть бути також "крилатими" в тих випадках, коли вусики на їх ніжках перетворюються в більш-менш великі гроздочкі.

Мал. 17. Різні форми грон у сортів винограду: 1 - циліндрична гроно; 2 і 3 - конічні грона з 'крилом' і без нього; 4 - циліндро-конічна гроно з двома виступаючими лопатями ( 'плічками') в підставі; 5 - гілляста гроно

Щільність грон залежить від більш-менш сильного розвитку розгалужень гребеня, від кількості зав'язалися ягід, від крупності ягід і від довжини ніжок у них. Для оцінки щільності встановлені наступні ознаки: а) дуже щільні грона нагадують качани кукурудзи, так як ягоди тісно притиснуті одна до одної і їх неможливо розсунути; від взаємного тиску ягоди часто деформуються, т. е. набувають неправильну форму; б) щільні грона не змінюють помітно своєї форми, будучи покладені горизонтально, ягоди на них зберігають типову для сорту форму, і їх можна злегка розсунути; в) пухкі грона сильно змінюють первісну форму, якщо їх покласти горизонтально, ягоди на них вільно розсуваються; г) у дуже пухких грон все розгалуження можуть бути легко розміщені в одній площині, так як ягоди на них знаходяться на значних відстанях одна від одної.

У сортів з функціонально жіночими квітками при утрудненому перехресному запиленні зав'язуються тільки поодинокі ягоди і в результаті утворюються "обсипалися" грона, але при перехресному запиленні грона можуть бути дуже щільними.

Крім зазначених головних відмінностей, у грон окремих сортів можуть бути і інші особливості, наприклад дуже довгі або дуже короткі ніжки, пофарбовані в фіолетово-червоний колір гребені і т. Д. Якщо ці особливості проявляються досить ясно і постійно, вони бувають корисними для визначення сортів .