Всі сорти винограду, ягоди яких використовуються в свіжому вигляді або для виноробства і інших видів переробки, відносяться до так званого європейського винограду. Назва "європейський" виноград загальноприйнято, але по суті неправильно, так як батьківщина цього винограду знаходиться у нас в Закавказзі, в Середній Азії, в прилеглих районах Близького Сходу, а також в країнах, що межують з Чорним і Середземним морями, т. Е. тільки в Європі, але також в західній частині Азії і в Північній Африці.

Деякі ботаніки культивований європейсько-азіатський виноград відносять до Вітіс вініфера (V. vinifera L.), а дикий виноград, поширений в Європі, до Вітіс сільвестріс (V. silvestris Gmel.). Останнім часом прийнято культурний і дикий європейсько-азіатський виноград розглядати як один вид з двома підвидами: дикий виноград - сільвестріс (ssp. Silvestris Gmel.) І культивований - сатіва (ssp. SativaD.C.).

Відмінності між диким виноградом (сільвестріс) і культурним (сатіва) мало виражені і зводяться до наступного: дикий виноград досить однорідний, особливо щодо грон, ягід і насіння, а культурний дуже мінливий. Культурні сорти винограду мають двостатеві або функціонально жіночі квітки, а дикий виноград чоловічі і функціонально жіночі. Культивованих сортів європейського винограду з чоловічим квіткою не існує. Рослини, які мають чоловічу квітку за інших характерних ознаках, відносяться до дикого винограду.

Дикий виноград-дводомна рослина, має невеликі майже цільні або слабо розсічені листя, з легким паутіністим опушенням з нижнього боку, рідше голі. Грона невеликі. Ягоди дрібні (до 10 мм), круглі, чорні. Насіння дрібне, з коротким носиком (рис. 9).

Мал. 9. Дикий виноград В. Сільвестріс (Крим, Кокозей)

Зростає він у вигляді ліан в лісах або у вигляді, що лазять чагарників по долинах і осипам річок. Його можна зустріти у всій середній і південній Європі, в Північній Африці і в західній Азії. В СРСР він виростає по берегах Дунаю, Прута, Дністра, Бугу і Дніпра, в Криму і на Кубані, по всьому чорноморському узбережжю Кавказу, в Дагестані, в Закавказзі, головним чином в листяних лісах нижньої зони (до 1 500 м над рівнем моря) . Східний кордон дикого винограду проходить в Копет-Дазі (Туркменська РСР).

За біологічними особливостями дикий виноград належить до рослин головним чином теплого і субтропічного клімату, приуроченим до місць достатнього зволоження. Чи не відрізняється високою морозостійкістю навіть в північній частині ареалу. Дикий виноград абсолютно не стійкий проти філоксери і дуже сильно пошкоджується грибними хворобами. За якістю плодів він стоїть вище східно і американських видів. Ягоди його солодкі і не мають неприємного присмаку, властивого американським видам.

Ще до введення в культуру дикий виноград споживався людиною і перероблявся на вино, і тепер цей виноград в районах його великого поширення використовують для споживання в свіжому вигляді і виноробства. З диких заростей людина відбирав нові сорти, що створювалися в процесі природного формоутворення. Насіння культивованих сортів винограду легко розносилися птахами. Від цього насіння в лісах і заростях виростали нові рослини, що трохи відрізняються від дикого винограду. Вони схрещувалися з диким виноградом і між собою і давали початок новим формам. Формотворчий процес особливо інтенсивно йшов в південних районах виноградарства, де зараз серед диких заростей часто зустрічаються рослини дуже близькі до культурного винограду. Ці рослини служили вихідним матеріалом для відбору нових сортів. Так протягом тривалого періоду йшов процес природного і штучного відбору, завдяки якому створені чудові сорти культурного винограду.

Само собою зрозуміло, що відбір серед дикорослого винограду нових сортів відбувається і в даний час.

Незважаючи на постійний завезення сортів винограду, в кожному районі виноградарства склався свій місцевий (місцевий) сортимент, який носить відбиток місцевих природних умов. Знайомству з сортами винограду присвячений спеціальний розділ книги "Ампелографія".

Тут дається коротка характеристика еколого-географічних груп сортів європейського винограду, виділених на підставі вивчення місцевих сортів винограду.

Всі сорти культурного європейського винограду розбиваються на три групи: східні (orientalis Negr.), Басейну Чорного моря (pontica Negr.) І західноєвропейські (occidentalis Negr.).

Група східних сортів поширена в республіках Середньої Азії, в Вірменії, Азербайджані та частково в східних районах Грузії, а також в Ірані, Афганістані і в країнах Близького Сходу. У кожному, навіть невеликому, районі цих країн є свої, місцеві сорти. Ці сорти характеризуються такими ознаками. Лист голий або має щетинисте опушення, з краями, відгинаються вгору. Гроно велика, часто гілляста. Ягода середня або велика, овальна, яйцеподібна, оберненояйцевидна, подовжена з м'ясисто-соковитою або хрусткою м'якоттю. У більшості сортів забарвлення ягід біла або рожева. Насіння велике, з довгим носиком.

Відбулися ці сорти в результаті тривалої народної селекції в гірських районах і в оазисах від дикого винограду, що росте в районах, прилеглих до південної частини Каспійського моря. Відповідно до місцевими природними умовами ці сорти відрізняються довгим вегетаційним періодом, низькою морозостійкістю, в деяких випадках досить високою посухостійкістю, стійкістю проти гарячих вітрів пустелі і солевинослівостио. Це - рослини короткого дня. Кущі у цих сортів потужні, розвивають невеликий відсоток плодових пагонів і мають одну, рідше дві грона на втечу; середня вага грона у них великий. Урожайність висока.

У процесі тривалого розвитку під впливом штучного відбору цей виноград поступово змінювався. У стародавні часи, коли в оазисах західної Азії процвітало виноробство, там культивувалися сорти, близькі до місцевого дикого винограду, з середніми гронами і невеликими круглими ягодами. Ці сорти винограду збереглися до цих пір в Азербайджані, в східній Грузії, у Вірменії і в республіках Середньої Азії. Вони відносяться до каспійської підгрупі (caspica Negr.). Потім в період поширення на Сході ісламу, коли з релігійних мотивів виноробство було заборонено, в результаті народної селекції були відібрані і широко впроваджені в культуру великоплідні з твердою м'якоттю столові і безнасінні сорти для сушки. Ці столові сорти, зніжені в умовах оазисного поливної культури і відрізняються великими розмірами грона, відносяться до підгрупи антазіатіка (antasiatica Negr.) (Рис. 10).

Мал. 10. Сорт Таїфі рожевий. Відноситься до східних столовим сортам

Група сортів басейну Чорного моря поширена в західній частині Грузії (стародавня Колхіда), в Молдавській РСР, в Румунії, Болгарії, Греції і Туреччини. Тут також є багато місцевих сортів.

Ці сорти (рис. 11) характеризуються такими ознаками. Лист з нижньої сторони покритий змішаним - паутіністим і щетинистим опушенням. Гроно середнього розміру, щільна, рідше пухка. Ягода кругла, рідше овальна, середнього розміру, з соковитою м'якоттю, чорна або біла, рідше рожева. Насіння невеликі. Сорти цієї групи сталися в результаті відбору місцевого дикого винограду і тривалої народної селекції в горах Кавказу і в балканських країнах. За морфологічними ознаками - близькі до дикого винограду.

Мал. 11. Сорт Сапераві. Відноситься до групи сортів басейну Чорного моря

На відміну від сортів попередньої групи вони мають більш короткий вегетаційний період, більш високу морозостійкість і меншу посухостійкість. Сила росту цих сортів середня і велика. Вони розвивають більший відсоток плодоносних пагонів, з великою кількістю грон на плодоносний пагін. Багато з цих сортів високоврожайні. Майже всі вони винні або винно-столові і лише деякі типово столові.

Західноєвропейська група сортів поширена в Західній Європі (Франція, Німеччина, Іспанія, Португалія). Майже в кожному районі цих країн є свої місцеві сорти. Багато з них отримали широке поширення і в інших країнах.

Ці сорти (рис. 12) характеризуються такими ознаками. Лист з нижньої сторони має паутіністие опушення; краю відгинаються вниз. Гроно невелика, щільна, циліндрична або конічна. Ягода кругла, дрібна або середня, чорного або білого кольору. М'якоть соковита. Насіння дрібне, з коротким носиком.

Мал. 12. Сорт Піно чорний. Відноситься до групи західноєвропейських сортів

Сорти цієї групи походять від схрещування місцевого дикого винограду і сортів попередньої групи. За морфологічними ознаками вони дуже близькі до дикого винограду.

Більш північне походження цих сортів у порівнянні з попередніми групами позначилося на їх біологічні особливості. Вони характеризуються більш коротким вегетаційним періодом, більш високою морозостійкістю. Це - рослини більш довгого дня. Зростання кущів у цих сортів порівняно невеликий. Вони розвивають багато плодових пагонів і дають до 3-4 грон на плодовий втечу; середня вага грона невеликий. Врожайність середня. Всі сорти цієї групи винні.

Крім старих місцевих сортів зазначених трьох груп до європейсько-азіатському винограду належать багато сортів пізнішого походження.

Знання біологічних особливостей основних груп сортів допоможе правильному застосуванню сортової агротехніки для отримання високих врожаїв винограду.

Всі сорти винограду, ягоди яких використовуються в свіжому вигляді або для виноробства і інших видів переробки, відносяться до так званого європейського винограду. Назва "європейський" виноград загальноприйнято, але по суті неправильно, так як батьківщина цього винограду знаходиться у нас в Закавказзі, в Середній Азії, в прилеглих районах Близького Сходу, а також в країнах, що межують з Чорним і Середземним морями, т. Е. тільки в Європі, але також в західній частині Азії і в Північній Африці.

Деякі ботаніки культивований європейсько-азіатський виноград відносять до Вітіс вініфера (V. vinifera L.), а дикий виноград, поширений в Європі, до Вітіс сільвестріс (V. silvestris Gmel.). Останнім часом прийнято культурний і дикий європейсько-азіатський виноград розглядати як один вид з двома підвидами: дикий виноград - сільвестріс (ssp. Silvestris Gmel.) І культивований - сатіва (ssp. SativaD.C.).

Відмінності між диким виноградом (сільвестріс) і культурним (сатіва) мало виражені і зводяться до наступного: дикий виноград досить однорідний, особливо щодо грон, ягід і насіння, а культурний дуже мінливий. Культурні сорти винограду мають двостатеві або функціонально жіночі квітки, а дикий виноград чоловічі і функціонально жіночі. Культивованих сортів європейського винограду з чоловічим квіткою не існує. Рослини, які мають чоловічу квітку за інших характерних ознаках, відносяться до дикого винограду.

Дикий виноград-дводомна рослина, має невеликі майже цільні або слабо розсічені листя, з легким паутіністим опушенням з нижнього боку, рідше голі. Грона невеликі. Ягоди дрібні (до 10 мм), круглі, чорні. Насіння дрібне, з коротким носиком (рис. 9).

Мал. 9. Дикий виноград В. Сільвестріс (Крим, Кокозей)

Зростає він у вигляді ліан в лісах або у вигляді, що лазять чагарників по долинах і осипам річок. Його можна зустріти у всій середній і південній Європі, в Північній Африці і в західній Азії. В СРСР він виростає по берегах Дунаю, Прута, Дністра, Бугу і Дніпра, в Криму і на Кубані, по всьому чорноморському узбережжю Кавказу, в Дагестані, в Закавказзі, головним чином в листяних лісах нижньої зони (до 1 500 м над рівнем моря) . Східний кордон дикого винограду проходить в Копет-Дазі (Туркменська РСР).

За біологічними особливостями дикий виноград належить до рослин головним чином теплого і субтропічного клімату, приуроченим до місць достатнього зволоження. Чи не відрізняється високою морозостійкістю навіть в північній частині ареалу. Дикий виноград абсолютно не стійкий проти філоксери і дуже сильно пошкоджується грибними хворобами. За якістю плодів він стоїть вище східно і американських видів. Ягоди його солодкі і не мають неприємного присмаку, властивого американським видам.

Ще до введення в культуру дикий виноград споживався людиною і перероблявся на вино, і тепер цей виноград в районах його великого поширення використовують для споживання в свіжому вигляді і виноробства. З диких заростей людина відбирав нові сорти, що створювалися в процесі природного формоутворення. Насіння культивованих сортів винограду легко розносилися птахами. Від цього насіння в лісах і заростях виростали нові рослини, що трохи відрізняються від дикого винограду. Вони схрещувалися з диким виноградом і між собою і давали початок новим формам. Формотворчий процес особливо інтенсивно йшов в південних районах виноградарства, де зараз серед диких заростей часто зустрічаються рослини дуже близькі до культурного винограду. Ці рослини служили вихідним матеріалом для відбору нових сортів. Так протягом тривалого періоду йшов процес природного і штучного відбору, завдяки якому створені чудові сорти культурного винограду.

Само собою зрозуміло, що відбір серед дикорослого винограду нових сортів відбувається і в даний час.

Незважаючи на постійний завезення сортів винограду, в кожному районі виноградарства склався свій місцевий (місцевий) сортимент, який носить відбиток місцевих природних умов. Знайомству з сортами винограду присвячений спеціальний розділ книги "Ампелографія".

Тут дається коротка характеристика еколого-географічних груп сортів європейського винограду, виділених на підставі вивчення місцевих сортів винограду.

Всі сорти культурного європейського винограду розбиваються на три групи: східні (orientalis Negr.), Басейну Чорного моря (pontica Negr.) І західноєвропейські (occidentalis Negr.).

Група східних сортів поширена в республіках Середньої Азії, в Вірменії, Азербайджані та частково в східних районах Грузії, а також в Ірані, Афганістані і в країнах Близького Сходу. У кожному, навіть невеликому, районі цих країн є свої, місцеві сорти. Ці сорти характеризуються такими ознаками. Лист голий або має щетинисте опушення, з краями, відгинаються вгору. Гроно велика, часто гілляста. Ягода середня або велика, овальна, яйцеподібна, оберненояйцевидна, подовжена з м'ясисто-соковитою або хрусткою м'якоттю. У більшості сортів забарвлення ягід біла або рожева. Насіння велике, з довгим носиком.

Відбулися ці сорти в результаті тривалої народної селекції в гірських районах і в оазисах від дикого винограду, що росте в районах, прилеглих до південної частини Каспійського моря. Відповідно до місцевими природними умовами ці сорти відрізняються довгим вегетаційним періодом, низькою морозостійкістю, в деяких випадках досить високою посухостійкістю, стійкістю проти гарячих вітрів пустелі і солевинослівостио. Це - рослини короткого дня. Кущі у цих сортів потужні, розвивають невеликий відсоток плодових пагонів і мають одну, рідше дві грона на втечу; середня вага грона у них великий. Урожайність висока.

У процесі тривалого розвитку під впливом штучного відбору цей виноград поступово змінювався. У стародавні часи, коли в оазисах західної Азії процвітало виноробство, там культивувалися сорти, близькі до місцевого дикого винограду, з середніми гронами і невеликими круглими ягодами. Ці сорти винограду збереглися до цих пір в Азербайджані, в східній Грузії, у Вірменії і в республіках Середньої Азії. Вони відносяться до каспійської підгрупі (caspica Negr.). Потім в період поширення на Сході ісламу, коли з релігійних мотивів виноробство було заборонено, в результаті народної селекції були відібрані і широко впроваджені в культуру великоплідні з твердою м'якоттю столові і безнасінні сорти для сушки. Ці столові сорти, зніжені в умовах оазисного поливної культури і відрізняються великими розмірами грона, відносяться до підгрупи антазіатіка (antasiatica Negr.) (Рис. 10).

Мал. 10. Сорт Таїфі рожевий. Відноситься до східних столовим сортам

Група сортів басейну Чорного моря поширена в західній частині Грузії (стародавня Колхіда), в Молдавській РСР, в Румунії, Болгарії, Греції і Туреччини. Тут також є багато місцевих сортів.

Ці сорти (рис. 11) характеризуються такими ознаками. Лист з нижньої сторони покритий змішаним - паутіністим і щетинистим опушенням. Гроно середнього розміру, щільна, рідше пухка. Ягода кругла, рідше овальна, середнього розміру, з соковитою м'якоттю, чорна або біла, рідше рожева. Насіння невеликі. Сорти цієї групи сталися в результаті відбору місцевого дикого винограду і тривалої народної селекції в горах Кавказу і в балканських країнах. За морфологічними ознаками - близькі до дикого винограду.

Мал. 11. Сорт Сапераві. Відноситься до групи сортів басейну Чорного моря

На відміну від сортів попередньої групи вони мають більш короткий вегетаційний період, більш високу морозостійкість і меншу посухостійкість. Сила росту цих сортів середня і велика. Вони розвивають більший відсоток плодоносних пагонів, з великою кількістю грон на плодоносний пагін. Багато з цих сортів високоврожайні. Майже всі вони винні або винно-столові і лише деякі типово столові.

Західноєвропейська група сортів поширена в Західній Європі (Франція, Німеччина, Іспанія, Португалія). Майже в кожному районі цих країн є свої місцеві сорти. Багато з них отримали широке поширення і в інших країнах.

Ці сорти (рис. 12) характеризуються такими ознаками. Лист з нижньої сторони має паутіністие опушення; краю відгинаються вниз. Гроно невелика, щільна, циліндрична або конічна. Ягода кругла, дрібна або середня, чорного або білого кольору. М'якоть соковита. Насіння дрібне, з коротким носиком.

Мал. 12. Сорт Піно чорний. Відноситься до групи західноєвропейських сортів

Сорти цієї групи походять від схрещування місцевого дикого винограду і сортів попередньої групи. За морфологічними ознаками вони дуже близькі до дикого винограду.

Більш північне походження цих сортів у порівнянні з попередніми групами позначилося на їх біологічні особливості. Вони характеризуються більш коротким вегетаційним періодом, більш високою морозостійкістю. Це - рослини більш довгого дня. Зростання кущів у цих сортів порівняно невеликий. Вони розвивають багато плодових пагонів і дають до 3-4 грон на плодовий втечу; середня вага грона невеликий. Врожайність середня. Всі сорти цієї групи винні.

Крім старих місцевих сортів зазначених трьох груп до європейсько-азіатському винограду належать багато сортів пізнішого походження.

Знання біологічних особливостей основних груп сортів допоможе правильному застосуванню сортової агротехніки для отримання високих врожаїв винограду.