Американські види винограду ростуть у вигляді ліан в східній частині Північної Америки від Мексики до Канади, в лісах, по берегах річок, заплітаючи дерева і піднімаючись по скелях.Природні умови цих районів дуже сприятливі для винограду.

Легка скрещиваемость американських сортів винограду зумовила велику їх мінливість і велика кількість природних міжвидових гібридів.

Всі види американського винограду дводомні: одні рослини мають чоловічі, інші - функціонально жіночі квітки. Грона невеликі. Ягода від 4 до 25 мм, у більшості в середньому 14 мм. У багатьох видів ягоди мають специфічним присмаком.

Незважаючи на те що ягоди багатьох видів цілком їстівні, американський виноград введений в культуру лише після відкриття Америки. На початку XVII ст. в Америці робилися спроби культивування європейського винограду, який був завезений з Європи колоністами. Численні посадки цього винограду, що вироблялися в східних штатах Північної Америки протягом 200 років, гинули, як ми тепер знаємо, від філоксери і грибних хвороб. Після невдачі з введенням в культуру європейських сортів стали вирощувати місцевий дикоростучий виноград.

Після спроб введення в культуру європейських сортів в лісах Північної Америки стали з'являтися рослини нового типу, з обох статей квіткою, з більшими ягодами часто білого і рожевого забарвлення. Ці нові форми, що представляють собою природні гібриди місцевих видів з європейськими видами винограду, служили матеріалом для відбору нових місцевих сортів. Ці сорти отримали назву "американські прямі виробники", так як вони володіють деякою стійкістю проти філоксери, культивуються без щеплення і дають їстівні, придатні для переробки плоди. Шляхом відбору з лісів були отримані відомі американські сорти Конкорд, Катавба, Ізабелла і ін. Потім в результаті посіву насіння і гібридизації були отримані численні сорти винограду цього типу.

Сорти "американські прямі виробники" отримані від наступних видів роду Вітіс: Лабруска, Ріпаріа, естіваліс, Лінцекуміі, Шампіньі, рунестріс і ротундіфоліа. Багато з цих сортів і тепер широко культивуються в східних штатах Північної Америки для споживання в свіжому вигляді і отримання різних безалкогольних продуктів (джем, варення, кисіль, сік, компот і т. Д.). Таке перше напрям у використанні американських сортів винограду.

Другий напрямок визначилося в кінці XIX століття, коли в Європі з'явилася філоксера і з'ясувалося, що коріння американських видів стійкі проти цього шкідника.

Чимало американських видів були тоді ввезені до Франції і використані в якості підщеп. Найбільш задовольняли цієї мети такі види роду Вітіс: Ріпаріа, Рупестріс, Берландіері, Шампіньі і Лонг (Солоніс). Але ці види, введені в культуру, виявилися недостатньо пристосованими до природних умов Європи. Щеплені на них французькі сорти страждали від хлорозу (пожовтіння листя) або внаслідок поганого спорідненості (аффинитета) між підщепою і привоєм погано росли і не давали врожаю. Тільки тривалої селекцією, вирощуванням сіянців цих видів і гібридів між зазначеними шістьма видами, а також видами цінереа, кандіканс, монтікола, кордіфоліа і вініфера були отримані сорти підщеп, пристосованих до різних кліматичних і грунтових умов Європи.

З численних сортів філоксеростійких підщеп найбільшого поширення мають: Ріпаріа Глуар де Монпельє, Ріпаріа гран глабра, Рупестріс дю Ло, Ріпаріа х Рупестріс 3309, Ріпаріа Х Рупестріс 101-14, Ріпаріа XРупестріс 3306, Берландіері X Ріпаріа 420-А, Берландіері X Ріпаріа 157- 11, Ріпаріа X Берландіері Телекі 8-Б, Берландіері X Ріпаріа Кобер 5-ББ, Шасла х Берландіері 41-Б, Солоніс X Ріпаріа 1616, Мурведр X Рупестріс 1202, Арамон X Рупестріс Ганзен 1 і ін.

Опис і характеристика сортів підщеп, поширених в СРСР, будуть дані в розділі "Ампелографія".

Третій напрям у використанні американських видів визначилося майже одночасно з попереднім і полягало в гібридизації їх між собою з європейським виноградом для отримання сортів, що поєднують стійкість цих видів з якістю плода європейських сортів.

Однак отримані селекціонерами капіталістичних країн численні гібриди прямі виробники не досягають поставленої мети. У гонитві за прибутком селекціонери поширюють зі своїх розплідників виведені сорти, не закінчивши з ними роботи. До таких сортів відносяться Зейбель, Кудерк, Террас і ін., Отримані в результаті простих і складних схрещувань наступних видів роду Вітіс: Лабруска, Лінцекуміі, Ріпаріа, Рупестріс, Берландіері, естіваліс і вініфера. Вони не відрізняються високою філоксеростійких і дають плоди посередньої якості. Однак вони більш витривалі, ніж європейсько-азіатські сорти, і можуть культивуватися без щеплення, часто не вимагаючи лікування проти мільдью.

У нашій країні гібриди прямі виробники набули поширення до Жовтневої революції в Молдавії і на Україні.

Постановою уряду з метою розвитку виноградарства на основі культури кращих сортів винограду були заборонені подальші посадки гібридів прямих виробників. Існуючі насадження цих старих низькоякісних сортів повинні бути замінені високоякісними сортами.

У використанні американських сортів винограду визначилося і четвертий напрям. Деякі з них стали застосовуватися для виведення морозостійких сортів з метою просування культури винограду на північ. І. В. Мічурін при виведенні морозостійких сортів використовував В. Лабруска і В. Ріпаріа. Ці види тепер широко використовуються Мічурінці з метою отримання нових сортів для просування культури винограду на північ і схід.

Вітіс Лабруска . Зростає дико, обвиваючи у вигляді потужних ліан дерева і чагарники, в низинних місцях і по берегах річок в південно-східній частині Канади і в північно-східній частині США. Лист щільний, цілісний або трилопатевий, зверху темно-зелений, з нижньої покритий білим, рудуватим щільно притиснутим до поверхні листа повстю. Зубчики дрібні, з пологими сторонами. Гроно невелика. Ягода середня (15-25 мм), кругла, чорна, рідко біла і рожева, з товстою шкіркою і слизової м'якоттю. Смак специфічний, з суничним ароматом. Вусики є майже на кожному вузлі і добре розвинені.

Цей вид росте в основному на піщаних грунтах і кремнеземах, утворених в результаті руйнування гранітних порід. Північний ареал поширення, а також піщані ґрунти, створювали умови, несприятливі для розвитку філоксери. Тому В. Лабруска не набув досить високої стійкості проти філоксери. Стійкість проти грибних хвороб середня, трохи вище, ніж у європейського винограду. Про людське око характерна висока стійкість проти морозу і слабка проти змісту вапна в грунті.

Сорти, які стосуються В. Лабруска, добре ростуть в південних і північних районах виноградарства. Найбільше значення в СРСР вони мають на півдні, в районах з великою кількістю опадів, завдяки їх порівняльної стійкості проти грибних хвороб, а також в північних районах виноградарства. Присмак ягід специфічний (не всім подобається).

( Найбільш відомі сорти цього виду такі.

Конкорд. Отримано з насіння дикого винограду. Найбільш поширений в Канаді і північній частині США. В СРСР зустрічається в культурі в північних районах виноградарства. Використаний І. В. Мічуріним при отриманні сорти Русский Конкорд.

Ранній Мура. Отримано з насіння Конкорда. Використаний при селекції І. В. Мічуріним.

Ізабелла (рис. 14). Являє собою, мабуть, природний гібрид В. Лабруска і В. вініфера, знайдений в лісі. Поширений у всіх країнах. В СРСР культивується у вологих районах чорноморського узбережжя (Сочинський район, Абхазія, Мегрелія, Аджарія, Гурія), в Ленкорани (Азербайджанська РСР а також в невеликій кількості в інших районах, головним чином для обвивання терас і альтанок.

Мал. 14. В. Лабруска (сорт Ізабелла)

В СРСР є в культурі також такі сорти виду В. Лабруска: Лідія. Ноа, Прима, Аромат Хасана і ін. )

Вітіс Ріпаріа. Цей вид широко поширений в тінистих лісах і річкових долинах східної частини Північної Америки. Ареал його простягається від Канади на північ до північного Техасу і Колорадо на півдні. Цілком зрозуміло, що при такому великому ареалі В. Ріпаріа має ряд різновидів.

Розрізняють такі різновиди цього виду.

1. Ріпаріа з опушеними (щетинисте опушення) листям, поширена на півдні:

а) крупнолистная - росте по берегах річок, на вологих, багатих алювіальних грунтах. До цього екотип відноситься відомий підщепу Ріпаріа томанто;

б) з дрібним листям-росте на сухих кам'янистих грунтах.

2. Ріпаріа без опушення (голий), поширена на півночі:

а) з сильно кавалками листям;

б) з цілісним листям. До цього екотип відноситься підщепу Ріпаріа Глуар де Монпельє.

В. Ріпаріа (рис. 15) має ніжні, великі листи з гострими зубцями. Грона на жіночих рослинах невеликі. Ягоди дрібні, круглі, чорні, з сильно барвним соком. Смак трав'янистий. Цей вид в основному виростає на глибоких піщаних і глинисто-піщаних грунтах річкових долин з високим вмістом перегною; сухі, а також за механічним складом важкі глинисті і слабо проникні для повітря грунту для нього непридатні. На грунтах, що містять більше 10-15% легко розчинних форм вапна, В. Ріпаріа захворює хлорозом.

Мал. 15. В. Ріпаріа

В. Ріпаріа, особливо з північній частині ареалу, відрізняється високою морозостійкістю: виносить морози до 30 °. Цей вид був використаний І. В. Мічуріним при отриманні холодостійких сортів. Стійкість коренів проти філоксери у В. Ріпаріа дуже висока, і тому він широко використаний як підщепу. Грибними хворобами (мільдью та оїдіумом) майже не пошкоджується.

В. Ріпаріа характеризується порівняно коротким періодом вегетації і раннім дозріванням ягід. Це властивість передається і щепленим на ньому сортам. Зрощення з європейськими сортами хороше. В. Ріпаріа дуже добре живцями. Щеплені на ньому рослини вимагають систематичного внесення органічного добрива.

Плоди В. Ріпаріа мало придатні для споживання, тому сортів прямих виробників в чистому вигляді немає. Є гібриди прямі виробники і сорти для північних районів виноградарства, отримані шляхом гібридизації В. Ріпаріа з іншими видами, наприклад Північний білий, отриманий І. В. Мічуріним з насіння сорту Брант (В. Лабруска X В. Ріпаріа), поширені в Приморському краї сорту Альфа, Тайговий смарагд, сіянець Тихонова № 9, а також американські сорти Клінтон, Ельвіра і ін., що представляють собою гібриди В. Ріпаріа і В. Лабруска.

Вітіс Рупестріс. Невеликий сильно розгалужених і стелеться чагарник, що росте в південній і центральній частині США в відкритих сухих ущелинах або ярах, позбавлених деревної рослинності. Ліановідний тип цього винограду мало виражений, вусики слабо розвинені і легко відпадають (рис. 16).

Мал. 16. В. Рупестріс

Лист шірокосердцевідний, цілісний, широкий (5-10 см довжини і 15-20 см ширини), щільний, голий, гладкий, блискучий з широкою черешкова виїмкою і дрібними зубцями по краях. Молоді маленькі листя складаються навпіл "книжечкою". Пагони червоні, голі. Гроно маленька. Ягода кругла, чорна, дрібна (6-12 мм), з трав'янистим присмаком.

Цей вид росте на сухих за механічним складом глинисто-кам'янистих і галечникових грунтах. Він витримує досить тривалі посухи, але хворіє хлорозом при наявності 20% розчинної вапна в грунті. Відносно стійкий проти морозів, не пошкоджується грибними хворобами мільдью та оїдіумом, але на вологих ґрунтах легко уражається кореневої цвіллю. Його коріння мають дуже високу стійкість проти філоксери. В. Рупестріс має довгий вегетаційний період і вимагає для визрівання пагонів багато тепла. Щеплені на ньому лози навіть на бідних кам'янистих грунтах відрізняються сильним ростом, повільним дозріванням ягід і пагонів. Має здатність добре живцювати і зростатися при щепленні з сортами європейського винограду. Плоди його мало придатні для споживання, тому він так само, як і В. Ріпаріа, був використаний в гібридизації для отримання прямих виробників.

З найбільш поширених в СРСР сортів прямих виробників цього виду слід зазначити Кудерк 4401 (Сахатін), отриманий Кудерком від схрещування Шасла рожевого з В. Рупестріс. Цей сорт отримав широке поширення на Україні і в Молдавії.

В. Рупестріс широко використаний в якості підщепи. Для цієї мети беруть сорти дю Ло і наступні гібриди, отримані від Ріпер X Рупестріс: 3309, 101-14, 3306, а також Мурведр X Рупестріс 1202 і Арамонх Рупестріс Ганзен 1.

Вітіс Берландіері. Зростає по горбах і вздовж річок Техасу і Мексики, обвиваючи низькорослі дерева (дуб).

Лист шірокосердцевідний, невеликий, слабо розрізний, зверху темно-зелений, знизу більш світлий, покритий паутіністим опушенням. Молоді пагони злегка опушені. Гроно середня. Ягода дрібна (4-7мм), кругла, чорна, досить приємного смаку, терпка.

Цей вид займає невеликий ареал, виростає в основному на сухих вапняних грунтах, на схилах крейдяних пагорбів, тому він виносить тривалу посуху і не хворіє хлорозом при наявності в грунті 50-60% легкорозчинній вапна.

Як південна рослина В. Берландіері має довгий вегетаційний період. Пагони його навіть на півдні Франції не завжди добре визрівають і страждають від морозу. Зростання кущів середній. Дуже стійкий проти кореневої філоксери, а також грибних хвороб мільдью та оїдіуму. При щепленні добре зростається з європейськими сортами. Гібриди зазвичай відрізняються високою і стійкою врожайністю і довговічністю, і при щепленні на них дещо раніше дозрівають ягоди. Недолік цього виду - його слабка укореняемость при живцюванні.

В. Берландіері НЕ культивують для одержання плодів. Чи не використовують його і для отримання гібридів прямих виробників. Він придбав велике значення при гібридизації для одержання сортів підщеп, стійких проти змісту вапна в грунті. При схрещуванні його з В. Ріпаріа і В. вініфера в першому поколінні були отримані гібриди, які поєднували в собі високу стійкість проти філоксери, проти змісту вапна в грунті і легку укореняемость при живцюванні. Багато з цих гібридів, як сорти-підщепи, набули широкого поширення в СРСР, наприклад гібриди Берландіері х Ріпаріа: 34-Е, 420-А, 157-11, Телекі 8-А, Кобера 5-ББ, а також Шасла х Берландіері 41 -Б та ін.

Вітіс кордіфоліа. Дуже потужні ліани, широко поширені в США. Лист невеликий, цілісний або слабо розсічений, трилопатевий з легким щетинистим опушенням. Гроно невелика. Ягода дрібна (3-9 мм), кругла, чорна, кисла, з терпким смаком.

Особливо добре росте на багатих алювіальних глинистих і глинисто-кременистих грунтах і погано - на грунтах сухих, крейдяних. Різновид-ності В. кордіфоліа, які ростуть на крейдяних грунтах, краще виносять вапно в південних районах, ніж у більш північних.

В. кордіфоліа відрізняється високою стійкістю проти філоксери та грибних хвороб: мільдью, чорної цвілі і оїдіуму. Він порівняно морозостійкий і стійкий до посухи, добре зростається з європейськими сортами, але погано вкорінюється при живцюванні.

Є багато природних гібридів В. кордіфоліа з іншими видами, що виростають в тих же місцях. Цей вид використовують тільки при схрещуванні для отримання філоксеростійких підщеп.

Відомий підщепу (Ріпаріа X Кордіфоліа) - Рупестріс 106-8, культивований в СРСР (на Україні).

( Вітіс Лінцекуміі. Повзати чагарник або ліана, що виростає в умовах жаркого і часто сухого клімату по берегах річок, на схилах або рівнинах в дубових лісах південної частини Північної Америки (Техас, Луїзіана).

Листя велике, широкий, округлий, цілісний або 3-5-лопатевий, з глибокими вирізками і дрібними зубцями; зверху темно-зелений, з нижньої покритий легким сірим опушенням. Гроно досить велика. Ягода середня і велика (10-25 мм), сплюснута біля полюсів, чорна з різким специфічним присмаком.

Цей вид погано росте на грунтах, що містять вапно. Стійкість проти філоксери та грибних хвороб (мільдью та чорної цвілі) у нього не висока. При живцюванні погано вкорінюється.

Були спроби відібрати для культури форми з великими ягодами. Деякі сорти (Егер і ін.) Набули поширення в Америці і широко були використані в Європі при гібридизації для отримання прямих виробників. Численні сорти Зейбель отримані в результаті схрещування трьох видів: В. Рупестріс, В. Лінцекуміі, В. вініфера (Зейбель № 1, 20, 1000, 4986 і т. Д.).

Вітіс Лонг (Солоніс) . Прямостоящий гіллястий чагарник, часто покриваю-щий невеликі дерева на піщаних берегах і в долинах Канзасу, Оклахоми і в інших штатах. Лист цільний, як у В. Ріпаріа, але більш округлий, зубці більш вигнуті, але менш витягнуті. Молоді пагони опушені. Гроно дрібна. Ягода дрібна (8-42 мм), кругла, чорна. За біологічними властивостями дуже близький до В. Ріпаріа. Увійшов в культуру як філоксеростійких підщепу під назвою Солоніс. Відрізняється сильним зростанням, добре росте на грунтах, що містять до 25% розчинної вапна.

Рекомендований для випробування в якості підщепи на засолених грунтах, на яких сорти європейського винограду ростуть погано.

Для цієї ж мети рекомендується і відомий підщепу, отриманий шляхом гібридизації Солоніс х Ріпаріа 1616, який культивується на Україні і відрізняється високою посухостійкістю.

Вітіс ротундіфоліа . Дуже потужні ліани, що досягають на затоплюваних грунтах 1 м в діаметрі. Деякі рослини покривають площу до чверті гектара. Ростуть по узбережжю Мексиканської затоки і Атлантичного океану.

Лист невеликий, цілісний, гладкий. Гроно дрібна, складається з декількох ягід. Ягода середня (12-25 мм), кругла, чорна, рідше зелена. Шкірочка товста, з працею відділяється від м'якоті. Аромат слабомускатний. Пагони без діафрагми, з щільно прилягає корою, вусики прості, нерозгалужені.

В. ротундіфоліа рослина тропічного і вологого субтропічного клімату і тому в умовах теплого і сухого жаркого клімату зростає погано. У нас в СРСР вдалося виростити до плодоношення сіянці цього виду тільки в районі Сочі.

На грунтах вапняних В. ротундіфоліа страждає від хлорозу.

Цей вид значно відрізняється від інших видів роду Вітіс. Ягоди у нього створився Рева неодночасно. Тому збирають не грона, а ягоди. Коріння і листя стійкі проти філоксери. Грибні хвороби мільдью та оїдіум не дивується його; білою цвіллю уражається в слабкому ступені. Вкорінюється при живцюванні недостатньо, розмножується вегетативно за допомогою відведень. Щеплення з європейськими сортами вдається тільки методом вегетативного зближення. При схрещуванні з іншими видами гібриди виявилися безплідними.

В. ротундіфоліа у себе на батьківщині приблизно 200 років тому був введений в культуру для споживання ягід в свіжому вигляді і приготування соку, желе, варення, повидла та інших харчових продуктів.

В СРСР цей вид перспективний тільки для селекції імунних сортів підщеп і прямих виробників. )